Лягаю спати, втомилась, годі,
В мізкАх гуде.
Знімаю з себе, неначе одяг,
Вчорашній день.
Вчорашню втому, всі болі й муки
Хай сон візьмЕ.
А коли ранок в життя постука -
Знов те самЕ.
Вдягнеш ти знов, по останній моді,
Прийдешній день
І не помітиш, як все проходить,
Життя пройдЕ.
Якось ти скинеш останню свиту
З своїх одеж.
НагИм прийшов ти колись
... Читати далі »
Хто сили слова надає віршУ? Чому натхнення часом засинає? Спитай мене, чому я так пишу, - ́́Я чесно відповім тобі - не знаю. Коли біда чи радість на душі, В метро, на кухні, в ліжку серед ночі - Я не вигадую свої віршІ, Вони самі приходять, коли хочуть. Буває так, що жодного за рік, А іноді й по п'ять за день, нівроку. Мабуть, на те Господь мене прирік, Як Він прирік когось на роль пророка. Чи ноша ця важка, а чи легка, - Не можна відповісти однозначно. За все, що да
... Читати далі »
За три роки на Вашому сайті Я Вам дякую, Пане Євгене! Ви подяки цієї варті Не за друзів, що є тепер в мене, Не за ті високі оцінки, Що, признатися, тішили душу. Блокування моєї сторінки – Те, за що я Вам дякувать мушу, Бо якби Ви цього не зробили, Я б тут далі жила і не знала, Як на сайті, котрий Ви створили, Є свободи для авторів мало, Як прислів’я «Хозяин – барин», Є тут вищим за «Правила сайту». Ваш урок не пройшов задаром, І я вдячна за нього Вам, знайте. Я не втрачу тут знайдених друзів, Спілкуватися буде нагода, Та багато є інших ресурсів, Де для авторів більше свободи. Там немає ліміту на вірші, Лиш би мали Ви час і натхнення. Хай по два публікують тут інші О дванадцятій рівно щоденно.
Вам порада, автори любі: Щоб лишатися в «Поетріклубі», Є негласним порушенням, знайте, Засилання на авторські сайти. Власних виправдань Ваших всі спроби Можуть Вас
... Читати далі »
Цей твір (дещо незакінчений) більше десятка років пролежав у мене в талмутах, вже "списаний" мною як такий, що втратив актуальність... Народилась і виросла я в селі на Сумщині. Потім доросле життя віднесло мене далеко від батьківського дому. Після смерті мами у 1997 року життя змусило мене знову на два роки поселитися в осиротілій хаті, жити, працювати. Я не те, щоб злякалася труднощів, якими сповнений сільський побут, просто не мала змоги там реалізуватися, дати повноцінну освіту дітям.
... Читати далі »
...Коли Він Їй каже: "Люба... Мила...", Коли Їй всміхається привітно, То у Неї виростають крила, І Вона все більш від щастя квітне... --------------------------------------- ...Коли Він Її постійно лає, Коли все Вона у чомусь винна, То Вона і руки опускає, І поволі в'яне й тихо гине...
Чарівні маки сяяли в росі, А вітер гнав червону хвилю полем, І щось було таке у тій красі, Що радість перемішувалася з болем...
***
Навіяли спогади про неймовірної краси червоне поле маків, яке зненацька зникло з околиці нашого міста після того, як поруч спорудили чергову бензозаправку.
Якщо Ви погоджуєтеся із моїм світосприйняттям, вираженим у моїх віршах, я буду вдячна за Вашу підписку на щомісячну розсилку мого доробку.
Щиро Ваша Валентина Попелюшка
Материнська сорочка (синові на іменини)