| Мова сайту |
 |
|
|
 |
| Меню сайту |
|
|
|
|
| повідомте про нове |
|
|
|
|
| Невпинний час |
|
|
|
|
| Форма входу |
|
|
|
|
| Пошукк |
|
|
|
|
| Календар |
|
|
|
|
| Статистика |
|
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0
|
|
|
| Приветствую Вас, Гість · RSS |
| 23.04.2024, 13:48 |
 Вперше вірші Валентини Попелюшки були опубліковані у клубі Поезї України
Главная » 2010 » Березень » 25 »
Покаяння продовження
18:29 Покаяння продовження |
4.
Ісусе! Коли ніс свій хрест тяжкий,
Скатований, осміяний юрбою,
Увесь Твій шлях, усі Твої стежки
Пройшла Твоя матуся за Тобою.
А матінка моя – немов чужа,
Вона зі мною знатися не хоче
І ріже мою душу без ножа…
Яка ж вона? Які у неї очі?
Якби ж вона дозволила мені
Прийти у світ, любов їй дарувати.
Вона ж у вічнім непробуднім сні
Намірилась мене заколисати
5.
Коли вже Ти, Христе, упав із ніг,
Бо хрест тяжкий давив побите тіло,
Тобі лиш Киринеєць допоміг.
А от яка б людина захотіла
Допомогти найтяжчий хрест нести
Приреченому Божому дитяті?
Такої порожнечі, самоти
Й дорослому нелегко подолати.
Ні матінка, ні татко – а ніхто
Мого хреста зі мною не розділить,
І загинаюсь я під тим хрестом,
Як паросток, що в’яне недозрілий
6.
Ісусе! Ніс Ти хрест гріхів і зла
За всіх людей, за кроком крок до смерти.
До Тебе Вероніка підійшла,
Щоб Піт та Кров з лиця Твого утерти.
Я теж пізнав людського співчуття,
Коли моїй матусі говорили,
Що я – не просто плід, що я – дитя
І радили, аби мене не вбила.
Який слабкий надії промінець!
І все ж він був на тій страшній дорозі,
Де з самого початку був кінець,
Йому протистояти я не в змозі.
7.
Що крок – то краплі крові, дикий біль…
Без сил, Ісусе падаєш Ти вдруге.
Я ж хоч нікуди і не йду звідсіль –
Чекаю в лоні матері наруги.
Моя Голгофа, матінко, - це ти,
А наміри твої – моє падіння.
Тобі й самій ніколи не втекти,
Твоя Голгофа – докори сумління.
А знаєш, мамо, може, саме я
Колись би мав зігріти твою старість.
Я – гордість ненароджена твоя,
Приречена на смерть надія й радість.
8.
Коли ти йшов, Ісусе, то жінки
До Тебе підійшли з плачем юрбою.
І Ти промовив їм свої думки:
«Ви плачте, але плачте над собою»
Я над собою плачу день і ніч,
Бо більш ніхто за мною не заплаче.
Моїх батьків заплаканих облич
В своїм житті короткім не побачу.
Вони мене без сліз і без жалю
Убити хочуть, лиш про те і мріють.
Та їх, Боже, все одно люблю,
Вони колись покаються – я вірю.
9.
І ще одне Твоє, Христе, падіння…
І ще одне моє – промінчик згас.
Не залишилось жодної надії,
Вже визначено мій останній час.
Моя матуся вже не схаменеться,
Мене для неї не було й нема.
Що їй моє падіння так минеться,
Нехай не сподівається дарма.
Вона уб'є мене в своєму лоні,
Вже миють руки лікарі кати.
Її ж душа залишиться в полоні,
З якого їй ніколи не втекти.
10.
 Все ближче до останньої межі...
Ісуса одяг, весь просяклий кров'ю,
Здирають вояки. Гріхи чужі
Спокутує Він з болем і з любов'ю.
І з мене зараз одяг мій зірвуть -
Плаценту, у якій я мав зростати.
І тільце безпорадне розітнуть,
Щоб легше з лона матері дістати.
Я відчуваю - боляче і їй,
Та все ж не хоче від гріха звертати.
Не стихне, мамо, цей нестерпний біль,
Тобі з ним жити, а мені вмирати...
11.
Ісуса прибивають до хреста.
Ще більш зростають нестерпимі муки
Бліді, від болю скусані уста,
Пронизані цвяхами ноги й руки.
Щораз, в собі вбиваючи маля,
В своїй душі вбиваємо Ісуса.
Гріхом кривавим скроплена земля,
І ті гріхи примножує спокуса.
Дитя моє! Мені не стало сил,
Щоб зберегти життя твоє тендітне.
Не буде моря для твоїх вітрил,
Твоя весна ніколи не розквітне.
Мій біль, мій сум, прибитий до хреста,
Ганебний гріх, тяжка моя провина.
Не перепишеш з чистого листа
Життя, убивши донечку чи сина.
|
|
Категория: Покаяння |
Просмотров: 732 |
Добавил: Попелюшка
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
