Мій Джублик

Дві тисячі десятий. Я – ще гість

В забіленому снігом Закарпатті.

Прадавні замки, дух священних місць,

А за вікном – вершини гір  кирпаті.

У Винничках, в «Орлиному гнізді» -

Два дні від повсякдення відпочинку.

Життя дарує іноді прості,

Та незабутні, знакові сторінки.

Попереду – Мукачівський вокзал,

І знову - будні в гамірній столиці.

Ніхто тоді напевне ще не знав

Про те, чому призначено зміниться.

Ті мандри доленосні привели

До Джублика всього на дві години.

Я навіть не пригадую, коли

І де іще таке блаженство дивне

Наповнювало душу до країв,

Як тут, у цьому тихому куточку.

Неначе двері раю хто відкрив,

Щоб кожен зазирнув туди, хто хоче.

Усе земне побачилося враз

Лиш порохом -  дрібним і тимчасовим,

Гріхи, тривоги, втрати, біль образ

Розвіялись, мов дим, цілющим словом.

Куди й подівся сторож вічний - страх,

Супутник повсякдення, смак полину,

Коли ділився мудрістю монах.

Його слова -  мов істини краплини.

Душа нап’ється мудрості ченця,

І спрагла віра, ледь жива, воскресне.

Не скоро усвідомлю до кінця,

Що він – моєї донечки ровесник.

Немов у дивнім сні, та наяву

Багато змін в житті настане скоро.

І сина, що народиться, назву

Ім’ям цього монаха - Теодором.

P.S. Запрошую усіх християн на прощу до Джублика!