В центрі мого міста розквітла сакура... Що б, здавалося, дивного? - Весна!
Так, але саме це дерево - між двома церквами - цвіло цілий місяць у листопаді. Потім - на Різдво. Зазвичай після такого подвигу на весняне цвітіння сил вже нема. Але у неї є! Дай Боже, нам, людям, такої ж непохитної віри і стійкості!!!
1
Аномально чи, може, знаково...
Мов рожеве крило туману,
Розцвіла в листопаді сакура -
Тепла осінь ввела в оману.
За весною, напевно, скучила,
Зустрічати її зібралась,
Чи закохана, чи заручена,
Несподівана, наче радість.
Майорить квіточками-косами,
І вражаюча, і вразлива,-
Ніжний виклик нестримній осені.
Та щаслива ж! Ти ба! Щаслива!!!
Я в ній душу свою побачила
І зажура майнула тінню...
Жінко пізняя, доле втрачена,
Ненадовго твоє цвітіння...
Бо зустрінешся скоро з холодом,
Що розвіє ажурну піну,
І на плечі твої оголені
Сивий смуток зима накине...
Але поки стоїш заквітчана,
Пестиш ніжно похмуре небо,
Серцю бачиться дивна істина:
Помилилися всі, крім тебе...
11.11.2013
2
Весна у листопаді — Божа милість
Для сакури, що вкрита пелюстками.
На ній і листя майже не лишилось,
А цвіту з гілочок не відпускає.
Дивуються і липи, і каштани,
Скидають одіж, осені в догоду.
Вони — природи діточки слухняні,
А ця свою, дивись, диктує моду.
Прибралася, неначе на Великдень,
А вітер люто смикає за віти.
А що, коли й мороз уранці скривдить?
Не час тепер кохати і радіти.
“Не час, не час,”- відлунням генна пам'ять,
“Не час,”- хитають головами збоку,
Але перед любов'ю відступають
Усі віки, часи і пори року...
27.11.2013
3
Із церкви вийшла - сльози по щоках:
Різдвяна сповідь, "вічна пам'ять" мамі...
Прорвало геблю, вирвалась ріка
І змила із душі болючий камінь.
А полум'я, що кілька днів пекло,
Раптово згасло, ніби захлинулось,
Бо поки є добро - безсиле зло,
Чому ж у відчай впасти заманулось?
І Бог, аби потішити мене,
Віконечко відкрив у світ незвичний.
Очам не вірю! Диво неземне -
Цвіте утретє сакура у січні.
Вона у листопаді вже цвіла,
І я її, мов долю, оспівала,
Чутливу до найменшого тепла.
О, ніжна, щедра, вперта і зухвала!
... Хтось, може, скаже: серце без жалю,
Та гілочку мережену тендітну
Я віднесла тому, кого люблю.
Хай знає, що любов і взимку квітне!
03.01.2014
4
Вона не скорилася осені,
Щодня розквітала все краще.
Умита морозом, не росами...
А люди казали: “Пропаща...”
Вона і зимі не скорилася
І знову розквітла у січні.
Вражала до болю картина ця,
Зворушлива, непересічна.
Коли я повз неї проходила,
Здавалося: гине, нещасна...
А вчора помітила з подивом,
Що знову квітчається рясно
Красуня весни дочекалася,
За неї боролася вперто -
Не схибила і не зламалася,
Хоч ладна була і померти.
І що тепер скажете, скептики,
Що жити по течії звикли?
Безсилий закон діалектики,
Якщо йому кинути виклик.
Бо, може, у чомусь розумні ми -
Крім розуму - інше важливо:
Хто вірить, відкинувши сумніви,
Здолає усе неможливе.
1
2
3
4