|
Уяви собі таку картинку: ти сидиш за робочим
столом - щось пишеш чи "весь в комп'ютері", ти ж у мене
ділова людина. Ти так захоплений своєю справою, що навіть не
помічаєш, як ззаду тихенько, майже нечутно, як кішка, до тебе
підкрадаюсь я. Я кладу голову на твоє плече і обіймаю ззаду
так, що моє серце б'ється під твоєю лівою лопаткою... все
гучніше, все частіше, і в унісон йому відповідає твоє... А
потім...
Я ніколи не малюю в соїй уяві, що ж буде потім. Є така
теорія, неодноразово підтверджена практикою: те, що ми
перживаємо в своїй уяві, мріях, фантазіях, емоційно переживаємо
- ніколи не відбудеться в дійсності, бо не можна один і той
самий стан пережити двічі. Переживши ситуацію в своїй уяві, ми
наче "спалюємо" її, щоб ніколи не пережити наяву. Тому я й
боюсь емоційно мріяти про Тебе, фантазувати, уявляти, щоб
захопившись, не "спалити". Світ моїх мрій і так багатий та
різноманітний, а ось у житті мені так не вистачає чогось
справжнього... і когось.
І Ти теж не фантазуй про мене, не малюй в уяві картину наших
зустрічей, не "спалюй"... Краще підкрадься до мене нечутно,
тихенько, як кицька, поклади свою голову на моє плече і
обійми так, щоб твоє серце забилось під моєю лівою лопаткою,
все сильніше й частіше. І відлунням озветься моє... А потім...
Як часто люди, що знайшли одне одного вже в зрілому віці,
говорять:" Шкода, що ми не зустрілись раніше - скільки
дорогоцінного часу втрачено марно"... А я от думаю: як чудово,
що ми з тобою зустрінемося саме зараз, що це не сталося
раніше.
Коли була весна, природа дарувала людям людям цілі галявини
пролісків - маленьких та сором'язливих, але перших, а тому
таких жаданих. Потім зацвіли тюльпанами та нарцисами степи й
сади, радували око піони, а духмяний бузок та конвалії своїми
пахощами зводили світ з розуму. Скажи - серед цього
різноманіття барв хіба помітив би ти, хіба оцінив би
нерозкритий пуп'янок, такий вразливий і зворушливий, але ще
непоказний, що тягнувся до сонця і ще не був здатен радувати
своєю красою.
На зміну весняним квітам прийшли кокетливі ромашки - наречені з
золотою серцевинкою; безтурботні і дещо легковажні , але такі
гарненькі лісові дзвіночки, горді та недоступні, але від того
ще більш жадані троянди. Невже тобі в ту пору була б справа
до дивної та незрозумілої, дикуватої квітки, що лише починала
розкриватися? До неї вже тягнулись руки, її намагалися зламати
та поставити у вазу на підвіконня... Мовляв, чого це вона тут
викаблучується, не така, як всі. У вазі швидше розпуститься,
швидше зів'яне, а коли зовсім осиплеться, можна буде зі
спокійною совістю викинути на сміття, а у вазу поставити
свіжу. Але у квітки було дуже міцне та гнучке стебло, вона
уціліла, щоб наприкінці літа розцвісти на повну силу.
і ось тепер, коли на порозі осінь, Тобі, такому стомленому від
розмаїття барв, так хочеться чогось особливого, надзвичайного,
справжього. Як вчасно розцвіла запізніла квітка!!! Ти дуже
скоро помітиш її - саме Ти, цінитель справжньості та щирості!
Тільки знаєш - у мене до тебе одне малесеньке прохання,
всього одне, чесне квіткове:))) Не намагайся зламати квітку і
поставити у вазу, навіть у добрих намірах захистити від негоди
та зігріти. Такі квіти не ростуть на підвіконні...
ID: 168862
Рубрика: Проза
дата надходження: 29.01.2010 22:04:17
© дата внесення змiн: 29.01.2010 22:04:17
автор: Попелюшка |
