Буває часом так: ти весь в роботі,
Хоч поруч, та тебе немов нема.
Я всі питання відкладу на потім,
Аби не турбувать тебе дарма.

А іноді й спитаю з напівжартом:
"Де ти тепер, коли ось тут сидиш?"
Та знаю я, чого тобі те варто,
Бо ти й ночами дуже мало спиш.

Але коли ти справді від'їжджаєш
І не працюєш за столом своїм,
В моїй душі промінчик залишаєш,
А дім стає порожнім і сумним.

Молюсь за твій щасливий шлях зворотній,
Бажаючи тобі всіх благ земних,
І плачуть вікна, темні і самотні,
І віє прохолодою від них...

Лиш на порозі голос твій почую,
І вирветься промінчик із душі
І радісно по стінах затанцює,
Що мить тому були немов чужі.

Коли ти сядеш знов за стіл робочий,
Поринувши у світ важливих справ,
Я підійду і тихо прошепочу:
"Ти просто будь, щоб дім не сумував"...

* * *