Сталося так, що 14 жовтня 2012 року, у день світлого празника Покрови я була свідком спільної молитви кількох сотень людей, з десяток священиків, студитів та двох православних владик на унікальному комплексі в селі Озерна, що на Тернопільщині. Відзначали десяту річницю його спорудження. Його історія, яку мені розповіли односельці, була зворушливою на стільки, що невдовзі виникли ось такі слова. (До речі, батько нареченої, пан Богдан Калушка, для можливості виконання заповіту загиблої донечки, розпочав свою справу із встановленого при дорозі навпроти комплексу вагончика у якому пропонували подорожнім дуже смачні страви. Пройшло 12 років. Із того часу все тут змінилося. Зараз на цьому місці споруджено величне кафе-ресторан із комфортабельним готелем та чималою кількістю обслуги. Не змінилася лиш слава про комплекс та кафе «Зупинка», яку й досі подорожні розносять по світі: Тут місце де гостинно зустрінуть, смачно і за помірні ціни нагодують, а при потребі й переночують. Але найціннішим є тут саме духовна «страва» – можливість задуматися над ціною та змістом нашого життя…) P.S. Прошу Вас не сприймати це як рекламу закладу. Але якщо все ж хтось із Вас буватиме в цих краях, неодмінно зробіть зупинку тут, на цьому місці, як нещодавно зробили це ми... щиро Ваша Попелюшка -=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=
Сумнішої за повість про Джульєту Можливо, і немає оповідки, Та стільки в світі є гірких сюжетів, Яким і сьогодення стало свідком.
… Вони кохали віддано і щиро, І вже батьки весілля готували, А щоб жили у злагоді і з миром, Де б хату збудувати їм, гадали.
Просив татусь доньку, аби обрала, Де збудувати молодим світличку, Та донька раптом тихо так сказала: «Збудуй мені не хату, а капличку…»
Та відповідь була для тата дивна, Що значила – не мав тоді і гадки, А доля так жорстока й агресивна Вже вносила в життя свої порядки.
Заснули наречені на світанні В помешканні, де стався витік газу. Поєднанні серця їх не вінчанням, А смертю, що взяла обох відразу.
Два білих птахи вились над трун́ами, Аж поки труни ті земля не вкрила. Навіщо так – не нам судити з вами, «Так Бог хотів» - напишуть на могилах.
Мабуть, хотів, щоб чисте їх кохання Не змарнували труднощі буденні І щоб в своїй дорозі тій останній Вони були на вік благословенні.
У пам'ять про красуню наречену Татусь задовольнив її прохання: Капличка, де вода бринить джерельна, Стоїть в селі як пам'ятник коханню.
З усіх усюд приходять молодята У день свого весілля і вінчання, Щоб двом серцям молитву й честь віддати, Їх пам'яті вклонитись величально.
Сумнішої за повість про Джульєту