У кожного з нас має бути мрія – Любити так, як Йосиф і Марія, Без докорів, без вимог, без вагання Якщо коханням справжнім є кохання.
Хай не святі ми в нашім сьогоденні, Лише в любові будемо блаженні, В бажанні щирім прикрашати долю Тому, хто нам такий близький до болю.
Так важко нам у повсякденні звичнім Відкинути думки егоїстичні, Та буде й найзаможніший убогим, Якщо в житті не любить він нікого.
Ні золото, ні влада – хай найбільша Так, як кохане серце, не утішить. А ті, кому Ісусик був за сина, В убогості - любові мали силу.
Він брав на себе всю важку роботу, Вона ж – родинну ніжність і турботу. Без докорів, без вимог, безумовно Несли вони любові чашу повну...
В їх біднім домі згода панувала: Ні лайки, ані сварок тут не знали. Дай Боже, щоб у цьому грішнім світі Такі ж батьки дістались нашим дітям.
"В цьому домі панують люб'язність, посмішка і злагода. В цьому домі не було нервових спалахів, жодної неприязні, жодних докорів супроти Бога, що не дав їм земних дібр. Йосиф не дорікав Марії, що вона є причиною поневірянь, а Марія не закидала Йосифові, що він не може забезпечити їм приємнішого життя. Вони любили одне одного по-святому – і цим сказано все. І тому їхньою турботою було не власне благополуччя, а інших. Справжня любов не знає егоїзму… " (Богочоловік. Марія Вальторта. Книга перша).
