Хто сили слова надає віршУ? Чому натхнення часом засинає? Спитай мене, чому я так пишу, - ́́Я чесно відповім тобі - не знаю. Коли біда чи радість на душі, В метро, на кухні, в ліжку серед ночі - Я не вигадую свої віршІ, Вони самі приходять, коли хочуть. Буває так, що жодного за рік, А іноді й по п'ять за день, нівроку. Мабуть, на те Господь мене прирік, Як Він прирік когось на роль пророка. Чи ноша ця важка, а чи легка, - Не можна відповісти однозначно. За все, що да
... Читати далі »
Не делайте мне больно, господа, Ни ради пользы дел, ни для забавы. Уж если вновь вернулась я сюда, То чтоб сказать вам: были вы не правы. Сильнее вы? Влиятельней? А то! Тем паче на своем коронном месте, Но женщину обидеть ни про что- Неужто вы сочтете делом чести? Таких, как вы, я видела уже, И я великодушно их прощала, От них ставало пусто на душе, Но я ее любовью заполняла. Себя не разменяю я на месть, Уж лучше от любви быть в жизни грешной. Останусь я такой, какая есть, Мо
... Читати далі »
Начать бы все из чистого листа, Зачыпаного белыми снегами... Обманчивая эта чистота, Глядишь - опять болото под ногами. Обманчивы красивые слова, От них всегда того и жди подвоха, И лишь любовь, которая жива, Не делит мир на"хорошо" и "плохо"...
Якщо Ви погоджуєтеся із моїм світосприйняттям, вираженим у моїх віршах, я буду вдячна за Вашу підписку на щомісячну розсилку мого доробку.
Щиро Ваша Валентина Попелюшка
