"Та хто він такий, що посмів докоряти В ганебності тих, які мала, утіх? Як добре було з чоловіковим братом, А цей не вгамується, каже, що гріх.
Та що ж це за правда, що голкою коле? - О, Іроде, знищити треба його! Докори в очах - все частіше довкола, Ще більше розпалюють люті вогонь.
Веселощі, танці і страв розмаїття, Тілесні утіхи і сон досхочу. Та осуд Предтечі поширився миттю. Негоже, щоб нарід розмови ті чув.
В темницю Предтечу! О, Іроде милий! Чому ти шкодуєш його, не мене? Я б спокій душі його кров’ю відмила, Ця смерть пересуди людські прожене.
О Іроде, ще одну чашу підсуну, Ти щедро платити за радощі звик. А донька вже виросла, справжня красуня! Цей танець – тобі, ти тепер мій боржник.
Дотримався слова, о Іроде милий! Відтята на таці лежить голова. Не треба вина! Що не випите – вилий, Хай кожен танцює тепер і співа!" ………… Чи спокій повернеться, Іродіадо? Рікою утіхи, веселощі де ж? Свого досягнувши, не тішишся радо. Убили Предтечу, та правду не вб’єш.