Мова сайту |
|
|
|
Меню сайту |
|
|
|
повідомте про нове |
|
|
|
Невпинний час |
|
|
|
Форма входу |
|
|
|
Пошукк |
|
|
|
Календар |
|
« Квітень 2024 » | Пн | Вт | Ср | Чт | Пт | Сб | Нд | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 |
|
|
Статистика |
|
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0
|
|
|
Приветствую Вас, Гість · RSS |
18.04.2024, 00:37 |
А їй ще б тільки жить та жить
Мов квітка скошена в траві
А їй ще б тільки жить та жить,
Радіючи, сміятись дзвінко.
Немов жива, в труні лежить
Ще не стара вродлива жінка.
Всі почесті - тому, хто вмер,
Як ще живеш – то й почту мало.
Їй стільки квітів, як тепер,
За всі роки не дарували.
І ллються річкою слова,
Такі хвалебні! Так багато!
Чому ж, коли була жива,
Вона їх чула тільки в свято?
Чому частіше у сльозах
Була, ніж в радості і щасті?
І що тепер ті «ох!» та «ах!»?
Її підняти вже не вдасться.
Мов квітка, скошена в траві,
На одрі вічності спочила.
Переглядаються живі
Волого-винними очима…
Мов квітка скошена в траві
|
|
Дорогі шанувальники слова! Є привід і наш обов'язок, щоб зібратися!...
|