Куди подітися, о, Всевишній!
Думки сумбурні душа цитує.
Прийшла у справах твоя колишня,
А я на кухні обід  готую.

Краса – і справді велика сила,
Хіба залишить кого байдужим?
Вона прийшла, як завжди, красива,
А я  - така, як завжди, не дуже.

У неї – бізнес, вечірки, друзі,
У мене – діти, домашній клопіт.
А час тримає обох в напрузі,
На кожен стиль у життя є попит.

Вона приносить в дарунок вина,
І каву любить без цукру чорну.
Чия це примха, чия провина,
Що доля кожного – неповторна?

Себе картаю: хіба так можна?
Давно вже винних немає й правих.
Чому ж тоді на душі тривожно,
Коли приходить вона у справах?

Бо знаю: досі іще  жалкує,
Про те, що мріялось і минулось.
А час поволі усіх лікує,
Щоб доля веснами усміхнулась.

Можливо, вкотре мене побачить
І жалкувати не буде більше,
Бо роль дружини складна,   невдячна,
Але для мене  - найголовніша.