Сіяло  сонце  у  бокалі,
Бриніли  сльози  на очах...
Було все важче їй дедалі
Шукати суть в простих речах.

Так наполегливо  топила
Журбу і тугу у   вині.
Сльоза  на  горло  наступила
І  заблищала  в  сивині.

Як у  тумані,  пропливало
В  уяві  все,  що  вже  було.
Пила  -  і  знову  наливала,
Та  не  п'яніла,  як  на зло.

Що  завдало  такого  болю?
Сама  не  знала  до  пуття...
Вона  ішла  на  свято  долі,
Але  спізнилась  на  життя...