Матуся вишивала рушничок –
Два павичі, метелики і квіти,
Аби одній із трьох своїх дочок
В весільний час під ноги постелити.

На рукоділля рідко мала час,
Вправлялась в господарстві бездоганно.
Вона була, мов бджілонька, у нас –
Лягала пізно, а вставала рано.

Лежали недошиті павичі,
А доньки вже поволі підростали,
І вийшло так, що інші рушнички
В весільний час під ноги їм лягали.

Ніхто не кличе горе і біду,
А як прийдуть – їх відвести несила.
Матуся нашу, зовсім молоду,
Тяжка хвороба рано підкосила.

Здавалося – весь білий світ поник,
Коли матуся наша помирала,
Згадала перед смертю про рушник,
Й мені його дошить заповідала.

Пройшло відтоді вже немало літ,
Аж той рушник попав мені на очі,
Згадала я про мамин заповіт,
Відклавши справи, вишила охоче.

Як шила, то й не мала на меті,
Яка в тім рушничкові буде сила.
А вже всього було в моїм житті,
І тільки щастя доти не зустріла.

Уже не юна, двоє діточок,
Кохання ж доля лиш тепер послала.
І символічний мамин рушничок
Я з радістю Йому подарувала.

Горіли перед нами дві свічі,
Рука Господня долі поєднала.
Лягли під наші ноги павичі,
І мама з Неба нас благословляла.