Материнська сорочка  (синові на  іменини)

Подарунок літа

Лягаю    спати,    втомилась,    годі,
В    мізкАх    гуде.
Знімаю    з    себе,    неначе    одяг,
Вчорашній    день.
Вчорашню    втому,    всі    болі    й    муки
Хай    сон    візьмЕ.
А    коли    ранок    в    життя    постука    -
Знов    те    самЕ.
Вдягнеш    ти    знов,    по    останній    моді,
Прийдешній    день
І    не    помітиш,    як    все    проходить,
Життя    пройдЕ.
Якось    ти    скинеш    останню    свиту
З    своїх    одеж.
НагИм    прийшов    ти    колись ... Читати далі »

Бриніло  сонце  у  бокалі,
Бриніли  сльози  у  душі...
У  тому  боліснім  накалі
Вона  була  на  тій  межі,

Коли  так  пристрасно  топила
Свій  біль  в  червоному  вині.
Сльоза  на  горло  наступила
І  відгукнулась  в  сивині.

Немов  в  тумані,  пропливало
В  уяві  все,  що  вже  було.
Пила  -  і  знову  наливала,
Та  не  п'яніла,  як  на  зло.

Що  завдало  такого  болю?
Сама  не  знала  до  пуття...
Вона  ішла  на  свято  долі,
Але  спізнилась  на  життя...

Ви  були  коли-небудь  у  бані?  
Ні,  не  там,    де  попарять  вам  спину.
Туди  пан  модератор  чи  пані
Відправляють  за  всяку  провину.

Це  такий  інтернетівський  «кутик»
Для  «дітей»,  що  не  слухали  «маму».
Шото-тіпа  п’ятнадцяти  суток
Для  дорослих,  по  суті,  те  саме.

Попелюшка  –  слухняна  «дитина»,
Та  без  дозволу  «мами»  чи  «тата»
Захотіла  до  дня  Валентина
Поіменно  усіх  привітати.

По  два  віршики  в  день  по  ліміту
Додавала  на  власну  сторінку,
Та  збагнула,  що  навіть  до  літа
Не  поставить  усі  валентинки.

То  ж  взяла  й  написала ... Читати далі »

Хто  сили  слова  надає  віршУ?
Чому  натхнення  часом  засинає?
Спитай  мене,  чому  я  так  пишу,  -
́́Я  чесно  відповім  тобі  -  не  знаю.
Коли  біда  чи  радість  на  душі,
В  метро,  на  кухні,  в  ліжку  серед  ночі  -
Я  не  вигадую  свої  віршІ,
Вони  самі  приходять,  коли  хочуть.
Буває  так,  що  жодного  за  рік,
А  іноді  й  по  п'ять  за  день,  нівроку.
Мабуть,  на  те  Господь  мене  прирік,
Як  Він  прирік  когось  на  роль  пророка.
Чи  ноша  ця  важка,  а  чи  легка,  -
Не  можна  відповісти  однозначно.
За  все,  що  да ... Читати далі »

За три роки на Вашому сайті
Я Вам дякую, Пане Євгене!
Ви подяки цієї варті
Не за друзів, що є тепер в мене,
Не за ті високі оцінки,
Що, признатися, тішили душу.
Блокування моєї сторінки –
Те, за що я Вам дякувать мушу,
Бо  якби Ви цього не зробили,
Я б тут далі жила і не знала,
Як на сайті, котрий Ви створили,
Є свободи для авторів мало,
Як прислів’я «Хозяин – барин»,
Є тут вищим за «Правила сайту».
Ваш урок не пройшов задаром,
І я вдячна за нього Вам, знайте.
Я не втрачу тут знайдених друзів,
Спілкуватися буде нагода,
Та багато є інших ресурсів,
Де для авторів більше свободи.
Там немає ліміту на вірші,
Лиш би мали Ви час і натхнення.
Хай по два публікують тут інші
О дванадцятій рівно щоденно.

Вам порада, автори любі:
Щоб лишатися в «Поетріклубі»,
Є негласним порушенням, знайте,
Засилання на авторські сайти.
Власних виправдань Ваших всі спроби
Можуть Вас  ... Читати далі »

  Цей  твір  (дещо  незакінчений)  більше  десятка  років  пролежав  у  мене  в  талмутах,  вже  "списаний"  мною  як  такий,  що  втратив  актуальність...
         Народилась  і  виросла  я  в  селі  на  Сумщині.  Потім  доросле  життя  віднесло  мене  далеко  від  батьківського  дому.  Після  смерті  мами  у  1997  року  життя  змусило  мене  знову  на  два  роки  поселитися  в  осиротілій  хаті,  жити,  працювати.  Я  не  те,  щоб  злякалася  труднощів,  якими  сповнений  сільський  побут,  просто  не  мала  змоги  там  реалізуватися,  дати  повноцінну  освіту  дітям.  ... Читати далі »

...Коли  Він  Їй  каже:  "Люба...  Мила...",
Коли  Їй  всміхається  привітно,
То  у  Неї  виростають  крила,
І  Вона  все  більш  від  щастя  квітне...
---------------------------------------
...Коли  Він  Її  постійно  лає,
Коли  все  Вона  у  чомусь  винна,
То  Вона  і  руки  опускає,
І  поволі  в'яне  й  тихо  гине...

(майже  всерйоз)))

Колекція  моїх  душевних  ран
Поповнилась  недавно  ще  одною  -
Ти  зраджуєш  мене  з  Хюрем-Султан,
Коли  проводиш  ночі  не  зі  мною.

Тебе  так  зацікавив  серіал,
Що  ти  скачав  його  десь  в  інтернеті,
Тебе  поглинув  пристрастей  накал,
Який  заклали  турки  у  сюжеті.

І  от  вже  котру  ніч  без  тебе  сплю,
Допоки  ти  "історію  вивчаєш":)).
Я  потерплю  ще  трішки,  потерплю,
Та  скоро  ти  побачиш,  що  втрачаєш:

Волосся  пофарбую  у  руде,
Найкращу  сукню  з-під  землі  дістану,
Тоді  до  тебе,  врешті-решт,  дійде,
Що  маєш    пор ... Читати далі »

Чарівні  маки  сяяли  в  росі,
А  вітер  гнав  червону  хвилю  полем,
І  щось  було  таке  у  тій  красі,  
Що  радість  перемішувалася  з  болем...
                         
              ***

Навіяли  спогади  про  неймовірної  краси  червоне  поле  маків,
яке  зненацька  зникло  з  околиці  нашого  міста  після  того,
як  поруч  спорудили  чергову  бензозаправку.

Кружляли  два  метелики  в  траві,  
Над  ними  дощ  збирала  чорна  хмара,
І  перегукувались  долі  дві:
"Ну  чим  не  пара  ми?  Ну  чом  не  пара?"

А  крильця  тих  метеликів,  лиш  глянь:
На  білім  чорне,  а  на  чорнім  біле,
Переплелися,  наче  Інь  і  Янь
Дві  долі,  що  з'єднатись  не  посміли.

Все  життя  наше  -  гонки  та  скачки,
То  з  собою,  то  з  кимось  змагання...
Він  повірив  в благеньку конячку
І  поставив  на  неї  останнє.

Так  старалася  шкапа  сердешна,
Перемога  їй  так  необхідна.
Але  ж  сила  її  не  безмежна,
Вже  в житті  наскакалася,  бідна.

Безнадійно  відстала  небога,  
А  трибуна  реве,  аж  волає.
І  припленталась  шкапа  до  нього,
І  сказала:  "Пробач,  не  шмогла  я..."

Ми прагнем щасливої долі
Без горя, нужди і страждання.
Уникнути хочемо болю
І всякого поневіряння.

Як часто втекти хоче кожен
Від докорів свого сумління.    
Та я Тобі дякую, Боже,
За мої хрести і терпіння.    

Вони - лиш маленька краплина
У чаші страждання Ісуса.
Ти, Отче, послав свого Сина
Щоб нас врятував від спокуси.    

Від наших гріхів зачерствілих,    
Від ненависті або від злоби.
А ми все лікуємо тіло,
Хоч маєм духовні хвороби.

Щойно  тільки  хоч  трохи  душа  у  журбі,  
Так  і  клацне  вогнем  запальничка.  
Не  пали!  Не  пасує  цигарка  Тобі!
Ти  ж  бо  пані,  а  не  попільничка.  

Ти  ж  так  б'єшся  з  безжалісним  пензлем  років  -  
Косметолог,  солярій,  дієта.  
Та  одним  тільки  жестом  твоєї  ж  руки
Перекреслює  все  сигарета.  

Хочеш  ти  виглядати  такою,  як  ті  -
З  телевізора  світські  левички?
Господинею  будь  у  своєму  житті,  
Не  рабою  шкідливої  звички.