Усе кудись летить навколо нас. І ми втомились в цьому ритмі жити. Лише безсоння зупиняє час, Щоб ми могли хоч трішки відпочити.
А ми від нього хочемо втекти, Тому, що скористатись ним не вмієм. Безсоння боїмось, як самоти, Його, як самоту, не розумієм.
Допоки ми ще зовсім молоді, Безсоння нас відвідує нечасто. І згадує про нас лише тоді, Коли живем в очікуванні щастя.
А як відзначим літній ювілей, Нема потреби дуже поспішати, - Безсоння дане нам як привілей, Щоб нас життям удосталь навтішати.
А хтось і день проспить, і ніч проспить, І не збагне через буденну звичність, Що сон - всього одна коротка мить, Безсоння ж - то така маленька вічність.
